Beatitude — це іменник, що означає стан найвищого щастя, блаженства або біблійне благословення.
noun: блаженство, раювання
noun — значення 1
A state of supreme, utmost bliss and spiritual happiness.
Стан найвищого, граничного блаженства та духовного щастя.
Приклади:
The monk lived in a state of constant beatitude.
Монах жив у стані постійного блаженства.
She felt a sense of pure beatitude while listening to the music.
Вона відчула справжнє раювання, слухаючи музику.
noun — значення 2
Any of the declarations of blessedness made by Jesus in the Sermon on the Mount.
Будь-яке з висловлювань про благословення, проголошених Ісусом під час Нагірної проповіді.
Приклади:
The pastor read one of the Beatitudes from the Gospel of Matthew.
Пастор прочитав одне з блаженств з Євангелія від Матвія.