Якщо чесно, я не люблю гастрономічні метафори стосовно літаратури, особливо розподіл текстів на “смачні” та “нестравні”. Ну що вдієш, на колір та смак товариш не всяк. З іншого боку, можу зрозуміти людей, які шукають в текстах синестезії.  Рембо, скажімо, “Голосівки” написав. А цей-от добродій взяв та сконструював друкарську машинку для приготування коктейлей. Саме так: одна літера – один напій, головне правильно приєднати пляшки, а там пий що хочеш, хоч Бодлера, хоч Панаса Мирного.

(more…)

Читати повністю »

Про винищення книжок, його переваги та причини ми вже говорили. Однак забули один вкрай можливий момент. Книжки шкодять екології! Ну,  тут усе ясно: папір, дерева, хімічна фарба, усяке таке.

На щастя, екологи знайшли спосіб повернути баланс. Із непотрібних книжок можна вирощувати гриби! Ні, не ті гриби, про які ви подумали, а прості гливи, які збагатять ваш раціон. Локально вирощена їжа – що може бути екологічнішим? А що може бути локальнішим за вашу домашню бібліотеку? Треба лише придбати набір для вирощування грибів із книжок та дотримуватись інструкції.

(more…)

Читати повністю »

Якби Павич був не письменником, а кулінаром, до балканської кухні його ніхто б не підпустив. Ні, він би куховарив в китайському чи індійському ресторані. І страви виходили б – густі, із надлишком приправ, які потенційно обіцяють нескінченні відтінки смаку, а на практиці перехоплюють подих і так печуть в роті, що рецептори вже не здатні відрізнити бодай-який смак.

Словом, добре, що Павич – не кулінар. Поза тим, куховарства у його текстах чимало. В тому числі й суто балканського, як-от у “Зоряній мантії”.

Ніби наперекір усьому, що мені загрожувало, я почав під час бомбардування готувати, чого раніше ніколи не вмів. Про рибу не було й мови, бо Дунай був отруєний збідненим ураном й ртуттю з бомб. тому я купив на базарі два сорти квасолі, білу та жовту, минулорічну. Купив також сухі копчені реберця і грудинку, вуджені на висоті 20 метрів, бо чим вища коптильня, тим краще сальце… І от, бомби падають, НАТО руйнує повітряними ударами нафтопереробний комбінат у Панчеві, а я куховарю. Квасолю я залишив на ніч у воді з м’ятою, щоб вона набухла. Головку цибулі і зубчик-два часнику присмажив на пательні, відцідив квасолю, залив її свіжою водою, вилив у горщик, додавши до квасолі обсмажену червону паприку і оту цибулю з часником. А Панчево горить. Укинув до горщика грудинку з копченими реберцями. І не забув додати червоного гострого перцю і трохи чаю з медом… І все це я зробив на одному диханні, ніби вже давно був призвичаєний до того. А квасоля вийшла солодкою, як то кажуть, кожна ложка була, як поцілунок…

(more…)

Читати повністю »

Дещо нестандартне переосмислення класики. Хоча й дуже практичне. Витворила це дизайн-студія Atypyk.

(more…)

Читати повністю »

Любов до книжок і/або літератури це, крім усього іншого, риса, яку дуже приємно плекати перед чиїмись очима – хоча б і перед своїми власними. Зрозуміло, маючи трохи фантазії, це замилування “собою як книголюбом” можна трансформувати в комерційний попит – принаймні там, де це дозволяє купівельна спроможність книголюбів. Тож не дивно, що асортимент довколокнижкових продуктів розширюється в усіх можливих напрямках.

Шоколадна фабрика із Сан-Франциско пропонує набір шоколаду для книголюбів. Обгортки як усього набору, так і плиток, стилізовані під книжкові оправи, а сам набір за бажання можна поставити на полицю.

(more…)

Читати повністю »

Продовжуючи тему літературних страв, не можна не звернутись до сучасної літератури. Цього разу ми звернулися до російської фентезійної традиції — за мішень була обрана нетрадиційна страва під назвою “навський шуркь” із циклу російського фантаста Вадима Панова “Тайный город”.

Оскільки точного процесу приготування описано не було, ми користувались лише авторськими ремарками, яких в тексті було достатньо, щоб зрозуміти загальну суть страви. Отож, що ж таке цей “навський шуркь”? (more…)

Читати повністю »

До багатьох книжок треба братись із певним настроєм. Деякі не можна читати із поганим настроєм, інші навпаки не варто розгортати, якщо в голові крутяться самі дурниці. Якісь книжки не варто читати в поважній тиші читального залу, аби не заважати сусідам своїм реготом. А є такі книжки, які не варто читати із порожнім шлунком. От, скажімо, взяти серію детективних романів про тяжкі поліційні будні комісара Меґре – і що ми бачимо? Кулінарним пригодам мужній комісар віддає чи не більше часу, ніж розслідуванню чергової справи, а бідний читач не так мучиться питанням, хто ж таки вбивця, як не може дочекатись, коли вже той обід.

Рідко який роман обійдеться без згадки про хліб насущний, яким перебиваються герої, що в часи Ґарґантюа, що в часи «Фабрики футболу». А частина авторів із таким завзяттям беруться до справи, що просто нема сил читати весь цей рататуй і не мати змоги скуштувати бодай шматочок.

Із кожною прочитаною книжкою цей літературний голод (втім, спрага теж) тільки зростає, тож ми вирішили, що нема чого давати цікавості їсти себе, краще навпаки – їсти будемо ми.

Наша нова рубрика – проста, як пироги з сиром: вибираємо літературний текст, персонажі якого не тільки смакують, але й куховарять, готуємо страву максимально близько до «рецепту» ,  а тоді куштуємо, що ж вийшло.

Отже, сьогодні ми готуємо іргандське раґу, рецептом якого з нами люб’язно поділились троє цих-от поважних джентльменів.

(more…)

Читати повністю »