Книжку я люблю настільки, що регулярно пропоную знайомим її прочитати. Позичені книжки мені час від часу не повертають, тож я вже змирився зі зникненням та хотів купувати собі новий примірник. Аж раптом її мені повертають – ну, хай у потяганому вигляді, але книжа, підозрюю, об’їздила півсвіту, тож нарікати нема що. Правда, подерта обкладинка око не особливо тішила (вона навіть не картонна, просто паперова), але підклеїти її ніяк не доходили руки.

А тоді якось випав такий період, що я мав досхочу вільного часу та натхнення. І от що з того вийшло.

(під катом – великі фотки, зважайте)

На фотці внизу – мої перші берці, я їх купив уже потяганими. Ми з ними бували в Карпатах, печерах, підземних річках, дренажних системах, ходили в сніг, дощ, по багнюці та бездоріжжю. Минув не один рік, поки вони не набули такого неповторного вигляду. Потім я купив нові, такої самої моделі, а що робити з цими – не знав. Викидати їх не годилось, таких друзів не зраджують, але й зберігати цей мотлох було якось по-ідіотському.

Думка якось поєднати затягану панківську книжку та покоцані старі берці виникла сама собою, тут і вигадувати нічого не треба було.

Я вирішив використати шкіру із взуття, аби замінити в книжці обкладинку на нормальну палітурку (тверду себто). Розкроївши черевики, отримав отаку мозаїку.

Далі обрав кілька шматків, які були більш-менш цілі, але при цьому достатньо тонкі. Зшив їх докупи – вийшло не надто охайно, але панківська естетика завжди може виправдати криві руки.

Тверду основи накривки я вирізав із 3 мм ДВП – аби було надійно та ґрунтовно. Далі почалась епопея із приклеюванням шкіри до ДВП. Описувати всі невдалі спроби не буду, лише зауважу, що комбінація клеїв “Момент” і ПВА дає не найкращий результат. Варто було таки приготувати нормальний клей. Втім,  після кількох днів я отримав отакий результат, більш-менш прийнятний. Довелось ще трохи попрацювати зі шкірою, аби вона нормально згиналась, але загалом я був задоволений.

Назву та автора я вирішив зазначити на значку. Звичайний такий значок, їх масово продають у метро, а під будь-які вибори жменями роздають безкоштово. Мало хто знає, що за допомогою ножа такий значок легко відкрити, а тоді, відігнувши плівку, поміняти зображення чи напис на щось своє.

Значки – давня панківська тема, до того ж один такий  – God Save The Queen – фігурує в тексті і відіграє вагому роль у сюжеті.

Пробити дірки та прикрутити металеву основу дротом – справа кількох хвилин. Головне потім взяти цупкий папір на форзаци, аби дріт був менш помітний.

Отак виглядає кріплення.

А це обидва значки на своїх місцях. Перший (більший) – роздруківка обкладинки англомовного видання, другий (менший) – вже згаданий God Save The Queen, теж саморобний.

Для форзаців я мав залишки від своїх спроб виготовити папір власноруч. Аркуші вийшли грубими й не надто охайними, але для панку, знову ж таки, це тільки плюс. Краї навіть спеціально лишив рваними, аби ще посилити враження.

В підсумку вийшло ось таке.

На моїй полиці виглядає цілком органічно.

Одразу невелика робота над помилками: шкіра для першої палітурної спроби, а тим більше шита шкіра – не найкращий матеріал, треба було починати з чогось простішого. Клей треба робити самому, інакше намучаєшся. І основна проблема – в таких покетбуках паперовий блок клеєний, і з часом починає розпадатися. Його варто було прошити, але як саме це робити – я не уявляв, бо сторінки там йдуть не зошитами, а просто нарізані стосиком.

І перепрошую за якість фоток, робив їх без відриву від процесу, із різним освітленням та в різних умовах.

vtilennya

От, приміром, як виглядає творіння відомого шумерського епічного поета Юрія Андруховича:

Текст, писаний на табличці, у розшифрованому вигляді такий:

трава на камені вона
вночі шумить у ранах дому
і лугом дихає стіна
рослинне тіло в кам’яному

і ми так часто не спимо
і видивляємо впівока
як з того боку крізь трюмо
трава зітхнула мов затока

вганяючи коріння клин
у ці крихкі тріскучі плити
запасти в усмішки щілин
триматись каменя і жити

за крок від рейок і коліс
вона протне розсохлі рами
висока й чиста ніби ліс
трава яка прийшла за нами

Наступна знахідка є свідченням того, що древні шумери і акадці знали і вміли користатися Інтернетом. Шумеро-акадські сервери теж подеколи мали напади поганого настрою, тож помилка 404 з’являлася досить часто:

Шумери мали не лише своїх Андруховичів, але й Грінченків, на доказ чого маємо сторінку із шумерського словника (правда, зовні більш подібну до Розетського каменю), із визначенням “галактики”, а також із символічним зображенням Чумацького шляху:

Глина була першим матеріалом, що зафіксував літери людської мови, і не варто забувати про неї сьогодні! Адже мікенські таблички збереглися упродовж пари тисячоліть саме завдяки глині – пожежі, що руйнували великі бібліотеки, надали глині твердість та стійкість каменю. Який теж, до слова, є чудовим матеріалом для писання.

Чим викликане таке беззастережне захоплення, науці невідомо. Чи то здобутки палеонтологів разом із творінням Спілберга зворушили серця читачів, чи то дається взнаки мода на домашніх зміючок та ігуаночок (добре, що не драконів з осторва Комодо). У будь-якім разі, фентезійний дракон із казковим, гм, “корінням” надихнув на отаке-от наслідування вітражної техніки.

Матеріали: ватман, кольорові пластикові пакети, клей “Момент”.

Дракона спочатку не видно. Але він там Є! (картинки можна клікати і збільшувати)

Із першим снігом вас!

Втім, якщо дещо збільшити початок строфи (якщо клацнути на наступні картинки, вони збільшаться;)

чи її середину:

Повністю подивитись результат співпраці “піксель-арт versus Андрухович” можна по цьому лінку (картинка велика, приблизно 1600х1600): http://translitera.org/wp-content/uploads/2008/10/5.jpg

ПС: Якщо дивитесь в Фаєрфоксі чи опері, картинку можна позбільшувати ще трошки ;)

Як от-наприклад, оце видання двохтисячників – «Дві тонни» видавництва «Маузер», оформлене суперово, як на мене.

І концепція гарна – якщо не обурюєшся із факту, що твою нетлєнку можна продавати тіки на вагу, значить, із тебе буде молодий український поет.

Але поетична книжка – річ особистого користування, тому заготраєм її в обкладинку і підписуєм так, як хочеться нам.

Жаданом.

(якщо клікати, відкриються більші картинки)

Красиве і корисне (С. Жадан “Цитатник”)

На самокрутки гарно піде

Переважно демони всякі (Ю.Андрухович “Рекреації”)

Чувак на велосипеді там уже був

Якийсь механістичний функціоналізм (Л.Дереш “Поклоніння ящірці”)

Яка книжка, такий і арт