Стосунки між літературою та реальністю – довга історія взаємозалежностей, наслідувань, маскування та привласнення. Причому ця гра – аж ніяк не в одні ворота. З одного боку, художній текст, навіть найвигадливіша фантастика, являє собою більш чи менш видозмінену версію “реального світу”. Так само, як для кожного роману автор не винаходить нову мову,  для кожного нового тексту він не прописує принципово нову “сітку координат”: систему фізичних законів, звичок, жестів, соціальних конструкцій тощо. Набагато легше її запозичити з реальності – точніше того, що за німою угодою і автор, і читач вважають “реальністю”.

З іншого боку, художній текст – зовсім як сон – може існувати лише тоді, коли його сприймати як “реальність”. Читання – це така хитра гра: знаючи, що перед нами – вигадка, ми робимо вигляд, ніби віримо у справжність описуваних подій.

Однак “реальність” також не пасе задніх. Екскурсії місцями, в яких розгортається сюжет якоїсь книжки, приготування коктейлів за рецептами літературних персонажів, експерименти толкієністів, – усе це не лише всім набридла “ідентифікація із літературним героєм”, але й намагання захопленого читача “прописати” себе в тій іншій, “літературній реальності”. Не бути схожим на когось, а стати частиною тексту. Предмети з художнього тексту – чудовий засіб для таких зміщень.

Книжка з Гаррі Поттера , про яку я нещодавно згадував – дуже простий приклад, дехто вдається до більш радикальних експериментів. Дизайнер та парфумер Тьєрі Мюґлер вирішив матеріалізувати “парфумерну колекцію” Жана Батіста Ґренуя.

Щоправда, аромати для колекції модельєр діста все ж таки не з убитих дівчат, а більш традиційним способом – комбінуючи інгрідієнти. Створюючи кожен з чотирнадцяти, парфумери сучасності надихались епізодом із роману Зюскінда. Так що замість пахощів мертвих панянок можна перевірити, чи й спаравді були таким чарівними описані в романі “Амур та психея”, або оцінити, чи вдалося експериментатором передати пахощі оргії чи немовляти.

Зрозуміло, не обійшлось і без п’ятнадцятого аромату, який у наборі Мюґлера, просто як в оригіналі, містить в собі елементи кожного з чотирнадцяти. Любителям оригінально накласти на себе руки можна спробувати, хоча боюсь, очікуваного ефекту не буде. Все-таки Мюґлер – не Ґренуй.

Теги: «Парфуми», література і реальність, Патрік Зюскінд