Продовжуючи тему літературних страв, не можна не звернутись до сучасної літератури. Цього разу ми звернулися до російської фентезійної традиції — за мішень була обрана нетрадиційна страва під назвою “навський шуркь” із циклу російського фантаста Вадима Панова “Тайный город”.

Оскільки точного процесу приготування описано не було, ми користувались лише авторськими ремарками, яких в тексті було достатньо, щоб зрозуміти загальну суть страви. Отож, що ж таке цей “навський шуркь”?

“– Да ладно, – глаза Сергея загорелись. – Представь: приносят двухэтажное блюдо, во! – капитан развел руки. – Даже еще больше. Снизу – огонь, сверху, – он причмокнул губами, – дичь четырех сортов, мелко рубленная, овощи, все это в соусе, бурлит, шипит, клокочет. Я кусочек попробовал, мама дорогая, огонь! Пламя! Острое, резкое, раскаленное, вкусное потрясающе, но есть невозможно. – Шустов снова отхлебнул воды, видимо, воспоминания раздули пожар в его животе с новой силой. – Один кусок – один глоток вина, иначе все горит, просто жжет изнутри! Как мы это доели, ума не приложу! Все официанты, да что там, повара, выскочили на нас посмотреть!”

В.Панов “Войны начинают неудачники”

Ще одною ремаркою на користь дрібної порізки м’яса в цій страві є вираз “порубати в навський шуркь”, який часто вживається в книзі, що означає дуже дрібну порізку, проте підкреслює, що це не фарш. Судячи з того, що це неможливо було їсти, там була присутня незліченна кількість спецій. А овочі – це просто додаток, вони можуть бути будь-якими.

Отож, вирішили ми приготувати цю небезпечну страву. Для початку ми вибрали м’ясо. Оскільки “дичини” в супермаркеті не виявилось, то ми обрали вирізку з лопатки свині, яловичу вирізку з лопатки, свиний ошийок та філе курки. Все було взято в рівних пропорціях по 150 грам. Далі це все м’ясиво різалося невеличкими шматочками завдовжки з ніготь.

Коли все було порізано, настала черга овочів. У велику миску до м’яса додались квасоля червона і біла, горошок, кукурудза консервована, морква, цвітна капуста, шпарагівка, трохи селери, цибуля, болгарський червоний і зелений перець та томатний соус і кілька дрібок солі. Для того, щоб спростити собі нарізання овочів, ми скористалися фасованими замороженими та деякими консервами, зокрема, лущити кукурудзу в нас точно не було б ні можливості, ані часу. Проте, сподіваємось, у тих, хто готує справжній шуркь, цей час і можливість є.

Це все було ретельно перемішано і наостанок туди були додані спеції: карі, трохи майорану, імбиру, чабер, і “цвях” усієї страви — ціла пачка перцю чілі.

Далі це все було викладене в пательню і поставлене на вогонь.

Смажити добре на сильному вогні, час від часу помішуючи. Коли настав час знімати страву з вогню, ми скористались перефразованим принципом “гаряче сирим не буває” – “гостре сирим не буває”. Пахло надзвичайно смачно, проте ризикнути спробувати соус було небагато бажаючих. Остаточно шуркь виглядав ось так:

Після того, як усі спробували цю направду пекельну страву, були з’їдені весь наявний хліб та консервовані овочі та випита майже вся наявна рідина:) Як виявилось, якщо розбавити ЦЕ пивом, то воно дивним чином вступає в реакцію з перцем, тому далі це їсти взагалі стає неможливо. Тому розбавляли наявними консерваціями.

Що стосується книги Панова, то там написано, що нормальна людина, не нелюдь, якою є автори страви, після такого наїдку повинна померти в пекельних муках. Наша страва є не зовсім справжнім навським шуркьом, тому всі залишились живі.

Тим не менше, хоч, мабуть, шуркь і був далеким від оригіналу, все одно він вдався: смачно пахнув, перший шматок був неймовірно смачним, а далі… і хотілося, і не моглося їсти:)

Теги: "Тайный город", Вадим Панов, кулінарія, навський шуркь