27 лютого о 17:00 у Києво-Могилянській Академії (1 корпус, 313 авдиторія) відбудеться круглий стіл “Філософська поезія? Поетична філософія?”. Запрошуємо всіх цікавих подивитися, послухати, та й подискутувати.

Захід відбудеться в рамцях четвертої студентсько-аспірантської міждисциплінарної конференції “Діялог. Комунікація. Дискурс”, порядком акції “Фестиваль Нова абетка у Києві”. Нею фестиваль, що вже два роки поспіль відбувається у Львові, започатковує акції в столиці.

Модерують: Роман Горбик і Богдан Шуба

Дискутують: Іван Андрусяк, Людмила Архипова, Катерина Бабкіна, Євгенія Білорусець, Анатолій Дністровий, Павло Коробчук, Тарас Лютий, Олеся Мамчич, Дарина Морозова, Наталка Проців, Віталій Штефан

Приблизні теми для обговорення:
1. Філософія і поезія: до кого (і як) говорить?
Явище, давніше від Боеція: синкретизм філософії й поезії. Вже кілька десятиліть, як воно істотно поглиблюється. Поети дедалі сміливіше звертаються до осягнення онтологічних проблем, дедалі активніше освоюють філософський вокабуляр. Філософи ж натомість, після постструктуралістського повороту від антропоцентризму до лінґвоцентризму (а може – ще й від Гайдеґґера), досить швидко і природно опанували мову, що досить тісно межує з поетичною: багату на метафори, поетичну умовність, суб’єктивне говоріння. Чи є такий стан речей чимось принципово новим, чи він є просто поверненням до певного стану речей, що існував у доакадемічній філософській традиції, чи він є органічним розвитком первнів, що існували від початку? Чи може поет говорити мовою філософії, а філософ – мовою поезії? І що далі в цій кількатисячолітній історії діялогу між поетом і філософом?

2. Діялог поетів
Окрім говорити з філософами, поети також говорять між собою. Цей внутрішній діялог існує принаймні на двох рівнях: синхронному (комунікація окремих авторів, літературних угрупувань, тусівок) і діахронному (комунікація літературних ґенерацій).
Як варто сприймати факт, що в синхронному розрізі сучасної української літератури діялог перейшов на рівень або дріб’язкових особистих звинувачень (переважно з боку марґінальних угрупувань на адресу літературного істеблішменту), або, за П’єром Бурдьє, “спільнот обопільного захоплення”? Діялог же поколінь в українській поезії фактично завмер. Чи існує взагалі певний вододіл, що межує двотисячників од їх попередників? Чи можна протиставити, приміром, більш “соціяльно заанґажованих”, “політичних” двотисячників і “герметичних” дев’ятдесятників? Чи відтворює нове покоління в синхронній перспективі сюжет “західництво – ґрунтянство”? Які назагал альтернативи стоять перед поколінням “двотисячників”?

3. Діялог як переклад
І ще один діялог, що його хотілось би зачепити. Позаяк поезія передусім явище мови, дуже важливо пам’ятати про можливість поезії як міжмовної комункації. Переклад поезії – чи можливий він принаймні теоретично? Які чільні принципи такого перекладу?
Українська культура, либонь, від часів Київської Руси засвідчила свою принципову несамодостатність, свій статус “культури перекладів”. Тож вона вразливіша від инших, самодостатніших культур, до наявности/відсутности якісних перекладних текстів. Чи задовільна ситуація з поетичним перекладом українською мовою натепер у кількісному і якісному вимірах? Чому філософську, академічну літературу перекладають значно більше, як поезію? Чи можна і як виправити становище з перекладом української поезії европейськими мовами?

Теги: «Нова абетка», круглий стіл, поезія, філософія