Трансліт

Якось у вагонах київського метро почали з’являтися вірші. Просто вірші на білих аркушах. Мені чомусь закарбувався в пам’яті Рильський: “Вже червоніють помідори, і ходить осінь по траві…” Довго вони там не протримались, а шкода – була хороша альтернатива рекламним текстам.

У Лейдені (Нідерланди) подібний задум реалізовано значно масштабніше: віршами там розписані стіни будівель. Почалося все ще 1992 року з вірша Марини Цвєтаєвої “Моим стихам, написанным так рано…” (цікаво, чим було обумовлено вибір). А сьогодні на лейденських стінах можна зустріти кого завгодно, від Шекспіра до Хлєбнікова.

Уперше почувши про це, я уявила собі банду графітчиків, які щоночі розписують будівлі фарбою з балончиків. Але все виявилося “цивільніше”. Ініціатива належить фонду “TEGEN-BEELD”, а точніше Бену Валенкампу та Яну-Віллему Брюнсу, які сподівалися, що перехожих надихатиме як сама поезія, так і візуальний компонент перетворення звичайної стіни на сторінку поетичної збірки.

Останній, сто перший вірш з’явився на лейденській стіні у 2005 році.

Тут можна прочитати про проект

А тут подивитися фотографії

Теги: поезія