Трансліт

Синку, перед тобою бідний францисканець, який, не маючи нічого, окрім найскромніших знань та мізерної крихти кмітливості, що їх йому дарував Господь у своїй нескінченній милості, спромігся за кілька годин розібрати тайнопис, який склали саме для того, щоби ніхто і ніколи не зміг його розв’язати. І ти, нікчемний, жалюгідний неуку, насмілився заявити, що ми не просунулись уперед?

Здогадайтесь, звідки ;-)

“Людожери схожі на цибулю”, – сказав колись Шрек. Літературні тексти в цьому подібні до людожерів, принаймні, до того їхньго варіанту, який припав до вподоби компанії Dreamworks. Безліч зашифрованих шарів, які можна розкодовувати, у які можна заглиблюватись, копирсатись,.. але цей цикл – про цілком конкретні значення цілком конкретних шифрів, будь-коли описаних у художній книжці.

Жанр, для якого шифрування таке само неуникненне, як Скиба для київського поетичного вечора, – це, поза сумнівом, детективний (роман, оповідання, новела, епічна поема). Тому що розшифрування месиджу у детективі – це основа сюжету на композиційному плані і окраса інтриги в плані художньої деталі. Розкодування таємничих письмен може прославити у віках, зрівняти із Шампольоном, Бехистунським написом та Розетським каменем. Або принести просто кілька годин (днів) задоволення. До метафізичних та конкретних шифрів час від часу звертається більшість авторів – від Еко до Дена Брауна, від Борхеса до Коельо, від Крісті до Марініної.

Перший різновид шифру, що спадає на думку, – улюблений тип книжкових злодіїв та інших масонів – заміна знаків одного визначеного письма іншими, вигаданими або просто несхожими. Як у класичних “Танцюючих чоловічках” Дойля або “Золотому жуку ” По.

За умови, що слова повідомлення розділені, воно “крекається” доволі легко – за принципом, подібним до QWERTY – частотністю літер у письмі. Для англійської Дойля та По найбільш частими є літери “e” та  “t”. Отож, вираховується найчастіший таємний знак, підставляється замість нього найчастіша літера відомої абетки – бажано, голосна ;-), так легше буде розшифровувати по складах. Елементарно, Ватсоне. Такий шифр легкий і для читача, і для героя, і для автора, який може спокійно зайнятись шліфуванням сюжету, емоційними портретами героїв абощо.

Більш цікаві шифри – ті, що охоплюють кілька різнотипних знакових систем – мовну, зображальну, звукову, поєднують історію та математику, картографію та каліграфію, археологію та белетристику.

Фанати білоруса Короткевича далі читати не мусять. Цей спосіб шифрування детально описаний у його “Дикому гоні короля Стаха”. Ось він:

Iншими словам, маєте стрічку, напхану літерами, як качан зернами. I жодного ключа.

Розшифрування

Навскісний спосіб написання, а також окремі осмислені склади і кавалки слів наштовхують на думку, що стрічку треба обмотувати навколо чогось для прочитання – намотувати, подібно до серпантину. Лишаються відкритими 2 питання: діаметр цього “чогось” та кут намотування. Діаметр знаходимо за допомогою шкільного курсу геометрії та вічної формули довжини кола С=2pr. Довжину кола С можна знайти, відчитавши бодай один збіг, що видається осмисленим. В даному разі – це єдине число і єдиний значок відсотку, якы мусять бути написані поруч. Вимірюємо відстань між ними:

С=14,5 см, значить, наш діаметр дорівнюватиме = 14,5/3,14159265=4,6 см (приблизно). Шукаємо у господарстві будь-яку більш-менш циліндричну річ діаметром у 4,6 см. У моєму випадку – це балончик з-під пінки для волосся. Кут намотування можна вирахувати за допомогою тих самих шкільних формул 5-го класу:

tg a = 9,5/4,7= 2,021або тангенс кута в 64 градуси. Закріплюємо стрічку під цим кутом на – в моєму випадку – балончику із пінкою, обережно намотуємо:

Виходить книжковий форм-фактор а-ля кукурудзяний качан. Власне, щоби обмінюватися такими шифрівками, шпигунам або злодіям потрібно мати балончики із пінкою однакового бренду і ваги :-).

ПС: у шифрівці закодований рецепт приготування вибухівки від Тайлера Дердена

ППС: Через описання методів шифрування ми обеззброюємо таємні спільноти!

Fkgjo+!=kk! (Далі буде)

Теги: книжкові шифри, криптографія, шифрування